Розвиток багатьох напрямів тематичного картографування України у другій половині XX ст. був пов’язаний з діяльністю ДНВП «Картографія». Окремі типи карт і атласів відкритого користування розробляли та готували до видання в СРСР винятково підрозділи державної картографо-геодезичної служби. До таких видань традиційно належали загальногеографічні, фізичні, політико-адміністративні, туристичні, навчальні карти і атласи, плани міст, рельєфні карти, глобуси. Крім того, картоукладальні підприємства Головного управління геодезії та картографії (ГУГК) готували до видання карти і атласи, що розробляли інші міністерства та відомства.

У підготовці до видання карт за комп`ютерними технологіями використовуються векторні цифрові картографічні дані. В ДНВП "Картографія" впроваджено декілька технолоґій, які умовно діляться на три напрямки:

Протягом 50 років існування основною діяльністю ДНВП "Картографії" є підготовка до видання карт загального вжитку. Підприємство володіє технологіями створення атласів та карт різної тематики: шкільні географічні, історичні атласи та контурні карти, стінні навчальні карти, карти та атласи автошляхів, плани та атласи міст, різноманітні тематичні, офісні та рельєфні карти, глобуси. Це далеко неповний перелік тематики продукції підприємства.

Перші дослідження з icтopiї картографування території України датуються кінцем XVIII - початком XIX ст. Наприкінці XVIII ст. польський вчений Ян Потоцький (1761-1815) видае опис італійських карт-портоланів (компасних карт) Чорного моря XIV-XV ст. Український i російський історик та археограф Д.М. Бантиш-Каменський (1788-1850) як додаток до 4-томної "Icтopiїi Малої Pociї..." у 1830 р. публікує російський переклад Генеральної карти України Гійома Боплана (містилась у 2-4-му виданнях). Дослідженнями icтopiї морських зйомок i створення карт займалися керівник Чорноморського гідрографічного депо Н. Кумат, історики, професори Рішельевського ліцею в Одесі Філіпп Брун (1804-1880) та М.Н. Мурзакевич (1806-1883).

Картографування території України від найдавніших часів до ХХ ст. невіддільне від історії розвитку суспільства загалом і від розвитку засобів картографічного відображення географічного простору з його багатогранністю зокрема. Картографування українських земель відбувалось на фоні політичнихзмін суспільства відповідно з поступальним розвитком методів і способів створення карт й розвитком друкарської справи.

До 1991 р. картографування України було складовою частиною загального комплексу топографо-геодезичних і картографічних робіт, що проводились в СРСР. 1 листопада 1991 р. з метою забезпечення господарства України топографо-геодезичними матеріалами, картографічною продукцією та створення основи Державного кадастру було утворене Головне управління геодезії, картографії та кадастру України (скорочено - Укргеодезкартографія). Створення Укргеодезкартографії фактично співпало з проголошенням незалежності України. Наприкінці 1999 р. у зв'язку зі зміною структури уряду Укргеодезкартографія була реорганізована у Департамент геодезії, картографії та кадастру Міністерства екології та природних ресурсів України. Структурними підрозділами нинішньої цивільної картографо-геодезичної служби є 39 підприємств, які займаються створенням та оновленням топографічних карт, картографічних творів широкого користування та їх тиражуванням.