Для педагогів

Державне науково-виробниче підприємство «Картографія» запрошує шановних освітян до співпраці! Ми надамо Вам корисну інформацію про нові видання зі шкільного навчання, плани та розробки з курсів географії та історії. Ви отримуєте можливість стати співавторами у створенні навчально-методичної літератури. Ми пропонуємо придбати продукцію нашого видавництва зі знижками до 20% при заключенні договору

Детальніше
Історико-картографічні підтвердження зв’язків Криму з Україною

Карти ілюструють результати археологічних досліджень, які свідчать, що від часів бронзи і раннього заліза (IV–I тис. до н.е.) Крим і Південна Україна належали до ареалів одних й тих самих археологічних культур. Їхніми носіями були представники давніх іраномовних племен. З-поміж них відомі з писемних джерел кіммерійці та скіфи.

 

965 року київський князь Святослав рушив походом на хозар, переміг ясів і касогів, що жили на Кубані, та вийшов до Керченської протоки. Те, що край був приєднаний до Київської Русі свідчить літописне повідомлення про те, як князь Володимир Святославич віддав місто Тмутаракань (сучасна Тамань) своєму синові Мстиславу (988 р.). Згодом (1024 р.) Мстислав став ще й князем чернігівським. Зі смертю Мстислава Тмутараканське князівство перейшло у володіння його брата київського князя Ярослава Мудрого (1036 р.). Син Ярослава Святослав, який одержав від батька в уділ Чернігів, у 1064 р. здобув ще й Тмутаракань. Відтоді й до початку ХІІ ст. районом Керченської протоки володіли здебільшого представники чернігівського княжого дому.

Кримський ханат, який утворився в XV ст., охоплював крім Криму великі обшири степової України. Упродовж XVI–XVII кримські татари нападали на материкову Україну й вивели в Крим понад 1 мільйон бранців, які стали невільниками. Таким чином українці становили помітну частку населення тогочасного Криму.

 

Споконвічні противники, але й близькі сусіди – кримські татари і запорозькі козаки нерідко знаходили спільну мову коли їхні інтереси збігалися. Козаки потурали татарам у їхніх спробах звільнитися з-під турецької опіки. А татари часом допомагали козакам у виступах проти польського короля. Бахчисарайський договір про взаємну збройну допомогу між Богданом Хмельницьким і кримським ханом Іслам-Гіреєм ІІІ (березень 1648 р.) став передумовою козацьких перемог над польським військом і створення Української козацької держави.
 

Після військової поразки Османської імперії за Кючук-Кайнарджійським мирним договором Росія отримала гирло Дніпра і Керченську протоку (21 липня 1774 р.). Як Військо Запорозьке так і Кримський ханат водночас виявилися беззахисними перед загрозою поглинання Російською імперією. Уже наступного року (4 червня 1775 р.) за наказом Катерини ІІ було ліквідовано Запорозьку Січ, а 8 квітня 1783 р. – Кримський ханат.
 
 
 
Від анексії Криму в 1783 р. і до 1917 р. півострів разом з частиною Південної України утворював окрему адміністративну одиницю: Таврійську область (1783 – 1796 рр.), Новоросійську губернію (1796 – 1802 рр.) і Таврійську губернію (1802 – 1917 рр.).
 
Перший загальний всеросійський перепис населення (1897 р.) оцінив населення Таврійської губернії в 1,45 млн. Частка українців становила 42 %, росіян – 28 %. Кримських татар – 14 %. У Криму тоді жило 547 тис. осіб. Поміж них українців 12 %, росіян 33 %, кримських татар 36 %. Найбільша чисельність українців була в Перекопському (22 %) і Євпаторійському (21 %, тут чисельність українців перевищувала росіян) повітах.
 
 
 
Під час формування території Української Народної Республіки Крим залишився поза її межами, але у квітні 1918 р. Кримська група Армії УНР на чолі з полковником П. Болбочаном витиснула з півострова більшовиків і здобула Сімферополь та Бахчисарай. Кораблі Чорноморського флоту підняли українські прапори (1 травня 1918 р.). Проте під тиском німецького командування українські частини залишили Крим. У жовтні 1918 р. між Україною і Кримом було укладено угоду, на підставі якої Крим мав входити до складу України, діставши внутрішню автономію – власний парламент, територіальні військові формованя та адміністрацію. Падіня влади гетьмана П. Скоропадського (грудень 1918 р.) поклало край планам об’єднання Криму з Україною.
 
 
 
18 жовтня 1921 р. з утворенням Кримської АСРР півострів було адміністративно відокремлено від материкової України й включено до складу Російської СФРР. За переписом 1926 р. у Криму жило 714 тис. осіб: 42 % росіян, 25 % кримських татар, 11 % українців. Нйбільш помітною частка українців була в Керченському (20 %), Євпаторійському (18 %) і Джанкойському (18 %) повітах.
 
У 1945 р. після депортації кримськотатарського населення кримську автономію було ліквідовано і півострів перетворено на звичайну область у складі Російської Федерації. 19 лютого 1954 р. за рішенням Верховної Ради СРСР Кримську область передали зі складу РРФСР до УРСР. Для налагодженя водопостачання та підйому економіки Криму в 1955 – 1958 рр. було споруджено Каховське водосховище, а від нього прокладено Північнокримський канал (у 1961 р. завершено ділянку Каховка-Красноперекопськ, у 1965р. Красноперекопськ-Джанкой, у 1971 р. Джанкой-Керч).